СЛА́БО, присл.
1. Присл. до слаби́й 5. Прісцілла хитає заперечливо головою і слабо всміхається (Л. Укр., II, 1951, 451); Дорош потяг на себе двері і переступив через поріг у вузеньку тісну кімнату, слабо освітлену однією лампочкою з газетним абажуром (Тют., Вир, 1964, 146); — Що тобі? — питає [Оля] слабо. А Мотря добре чує, що Олин голос втратив свою звичайну зрівноваженість (Вільде, Винен.., 1959, 25).
2. рідко. Неміцно. Намацав [Василь] цеглину в стіні — слабо трималася. Положив у пазуху, поліз наверх (Хотк., І, 1966, 117).
3. Погано, мало. Слабо зродило бурашки [картоплю] (Сл. Гр.); // у знач. присудк. сл. Недобре кому-небудь (про фізичний стан). Дивиться Сторонський на сестру, а вона так посоловіла і на лиці міниться. — Чи не зле вам, сестро?— Слабо мені (Мак., Вибр., 1954, 110).
СЛАБО… Перша частина складних слів, що відповідає слову слаби́й у 2, 3, 5 знач., напр.: слабоарома́тний, слабоконтра́стний, слабоду́хий, слабоосві́тлений і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 343.