СЛАБОДУ́ХИЙ, а, е. Те саме, що легкоду́хий. Якийсь слабодухий Гнат у сім’ї. На людях, у роботі не такий (Горд., II, 1959, 242); Висміюючи суєту і ниття слабодухих, нікому не потрібних, зайвих людей,— «дачників» своєї країни,— він [М. Горький] висловлював надію, що незабаром, завтра, прийдуть якісь інші, сильні, сміливі люди (Тич., III, 1957, 225); // у знач. ім. слабоду́хий, хого, ч.; слабоду́ха, хої, ж. Людина із слабою волею. [Ганна:] Ось перед нами малиновий стяг. Що вів нас в битви, виграні Богданом. Сей прапор слабодухі не тримали! (Дмит., Навіки разом, 1950, 129); Ходи по тій землі, де Каменяр ходив, І пий із тих джерел, які його поїли, І знай, він не чекав, що прийде диво з див Для слабодухих, кволих, м’якотілих (Забашта, Вибр., 1958, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 343.