СЛАБІ́ШАТИ, аю, аєш, недок. Ставати, робитися слабішим (див. слаби́й 2, 5). Мати усе смутніла і слабішала (Вовчок, І, 1955, 242); Вона почувала, що її сили слабішають (Н.-Лев., III, 1956, 251); — Не треба, коханий,— слабо пручалася вона, чуючи, як горять її щоки і як вона дедалі слабішає в його руках (Тют., Вир, 1964, 222); Опір сейменів [ханських стрільців] слабішав (Тулуб, Людолови, І, 1957, 456).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 341.