СЛАВОЛЮ́БНИЙ, а, е. Який любить славу, прагне до неї. Не бачивши ніколи руського князя й уявляючи його як славолюбну, горду.. людину, Іоанн був певен, що Святослав приїде на зустріч з почтом, у найкращому своєму вбранні (Скл., Святослав, 1959, 609).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 348.