СЛИВЕ́, присл., розм. Те саме, що ма́йже. Блукали вони навмання сливе цілий день (Н.-Лев., III, 1956, 291); В повітрі було тихо. Останнє листя падало з дерев сливе без шелесту (Л. Укр., III, 1952, 565); Ми відчули сильну втому і аж тоді згадали, що не спали сливе цілу ніч (Досв., Вибр., 1959, 109); Боєць сливе біг, якомога ширше розставляючи ноги, щоб не впасти.. Нарешті прибіг на умовлене місце (Тют., Вир, 1964, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 351.