СЛОБОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СЛОБОНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., заст., розм. Звільняти, рятувати. — Кириле, скажи,.. чим мені тебе наградити [нагородити]? Ти ж не раз слобоняв мою голову од смерті! (П. Куліш, Вибр., 1969, 98); Ти царство покинув, Щоб духом ожить; Зірвав усі пута, Щоб нас слобонить (Фр., XI, 1952, 50); Я свою хуру мерщій слобонив, Та й утікати додому хотів (Щог., Поезії, 1958, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 365.