СЛОВОВЖИ́ТОК, тку, ч. Те саме, що слововжива́ння. Традиційна книжна літературна мова [на кінець XVII ст.], як і раніше, не мала єдиних, упорядкованих правил, що регулювали б її граматичні норми і слововжиток з урахуванням змін, які сталися під впливом народної мови (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 109): Етюд — це передусім чіткість думки, стрункість викладу. Невеликий розмір вимагає найвиразнішої образної мови, бездоганного слововжитку (Літ. Укр., 18. VI 1965, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 372.