СЛІДО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до слід1 1, 2. — Невже се Пилипчин слідочок? Збилось уночі з шляху? — вдарило Катрі в голову (Мирний, IV, 1955, 305): На жовтім пісочку Два слідочки знати. Гой, один слідочок — То мого милого, А другий слідочок — Коня вороного (Нар. лірика, 1956, 167); Впала зіронька понад лісом, викресала вогненний слідочок (М. Ол., Чуєш.., 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 358.