СМАК, у́, ч.
1. Одно з п’яти зовнішніх чуттів, що виникає в людини й тварини при подразненні слизової оболонки язика харчовими та деякими нехарчовими речовинами. Проворні матушки сьорбнули й поскривлялись; не ймучи віри своєму смакові, гості поглядали одні на одних, доки не розшолопали, що то була вода з перцем (Н.-Лев., III, 1956, 111); Будь-якого певного значення смак в житті земноводних не відіграє (Визначник земноводних.., 1955, 15); // Якість, властивість їжі й питва, що відчувається під час їх вживання. — Просимо до столу, звиніть, коли, може, щось не так — за смак не ручаюся, а гаряче буде (Стельмах, І, 1962, 594); Шпак не від того, щоб, як спілі вишні, Покуштувати, що воно на смак (Рильський, III, 1961, 178); * Образно. Після кожного подиху хотілося швидше відчути ще раз цей неповторний смак весняного повітря (Собко, Зор. крила, 1950, 8); // Якість, властивість їжі й питва, що дають задоволення. Вона одрізала огірка: огірок був несолоний, дуже кислий, без усякого смаку (Н.-Лев., III, 1956, 96); [Гадюка:] На голодні зуби і камінь має смак (Кроп., V, 1959, 486); *Образно. Досі чує [Віталій] на губах смак її рвучкого поцілунку, яким вона опалила його там, на винограднику… (Гончар, Тронка, 1963, 105); Розкріпачений народ, спробувавши смак волі, розгорнув свої крила (Чаб., Шляхами.., 1961, 34); // розм. Те саме, що смакота́ 2. — Вони в свитках ходять та отаку ковбасу за не знати який смак уважають (Фр., III, 1950, 122); // Бажання їсти, охота до їди; апетит. Зараз з печі, вона [страва] так приязно пахла, лоскотала в роті, будила ще більший смак (Мирний, III, 1954, 269); П’яний козак зіпсував смак до їжі та вина (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 151).
Добира́тися смаку́ див. добира́тися1; О́ргани смаку́ — органи чуття у людини й тварини, що містяться в язиці та в м’якому піднебінні й служать для розпізнання якості та властивостей їжі й питва. Органи смаку у новонароджених дітей розвинені найбільше порівняно з іншими органами чуття (Шк. гігієна, 1954, 59); Прісни́й смак див. прісни́й.
2. Розвинуте почуття прекрасного, здатність до естетичної оцінки. Все, чим він пишається і цінить у собі, його розум, смак і культура, навіть його ідеї — все згодували, усе зростили оці лани (Коцюб., II, 1955, 393); Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський (Фр., І, 1955, 13); Вона добре малювала, мала тонкий художній смак, розуміла все прекрасне (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 270).
◊ Зна́ти (ма́ти, тя́мити) смак — добре розбиратися в чому-небудь, розумітися на чомусь; любити що-небудь. [Сотник:] Поки сто раз не поцілує, Й читать не хоче! А бурсак! Собачий сину, знаєш смак (Шевч., II, 1963, 196); До прання я маю смак. Мати навчила (Чорн., Визвол. земля, 1950, 213); [Петро:] Павле Павловичу, я чув, що ви й у віршах смак тямите, бо й самі їх пишете (Сам., II, 1958, 145).
3. Схильність, любов до чого-небудь, зацікавлення чимсь; уподобання. Різниця в поглядах та в смаках довела, врешті, до того, що вони обридли одно одному і мусили розійтись (Коцюб., II, 1955, 135); У неї вже встиг виробитися смак до такої наполегливої праці (Донч., V, 1957, 335).
◊ Ввіхо́дити (ввійти́) в смак — починати відчувати задоволення від чого-небудь, виявляти дедалі більший інтерес до чогось. Дедалі в смак ввіходив [Бертольд] І потроху в себе в графстві Інші звичаї заводив (Л. Укр., І, 1951, 380); Знахо́дити (знайти́, нахо́дити, найти́) смак у кому — чому — відчувати інтерес до кого-, чого-небудь. Декому робота ця здається нудною, одноманітною, а Порфир і в ній знаходить для себе смак (Гончар, Бригантина, 1973, 111); — Не буду ж і я його [шлях] копать. Нехай його чорти розкопують, коли знайдуть у йому смак,— бубонів сам до себе Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 274); — Рутулець Турн тебе вже свата,.. І ти в йому находиш смак (Котл., І, 1952, 178); На смак чий — відповідно до чиїхсь поглядів, міркувань, уподобань. Як Вам подобаються наші періодичні видання: «Громадська думка», «Рідний край», «Шершень». На мій смак — все воно сіре, малоцікаве (Коцюб., III, 1956, 289); Крапивницький на свій смак і розсуд верховодив (Чорн., Визвол. земля, 1959, 24); Під смак кому, чий; По смаку́ кому, чиєму — подобається, імпонує кому-небудь. Я мусив мовчки признати, що такі подружжя не зовсім під мій смак (Л. Укр., III, 1952, 684); — Служба по мені, по моєму смаку і вдачі (Н.-Лев., VI, 1966, 13); Припада́ти (припа́сти) до смаку́ кому — подобатися, імпонувати кому-небудь. — Розмова припадає мені до смаку (Н.-Лев., VI, 1966, 28); — Шукаю відповіді на запитання: чому ви припали до смаку отій Катерині? (Рибак, Час.., 1960, 327); Прихо́дитися (прийти́ся) до смаку́ див. прихо́дитися.
4. Манера, стиль, зразок. Розвилась в Польщі в XVI і XVII віку [віці] широко комедія..; не хибло також проб сотворити поважну світську драму в смаку класичнім (Фр., XVI, 1955, 216); Бульба з нагоди приїзду синів запросив усіх сотників.. Гості сиділи за столом у світлиці, прибраній на смак того часу (Довж., І, 1958, 219).
5. у знач. присудк. сл. Те саме, що сма́чно 3. [Іван (одламує носик від куприка і їсть):] У-у, смак! (Мирний, V, 1955, 228).
$ Добира́ти (добра́ти, дохо́дити, дійти́ і т. ін.) смаку́: а) відчувати задоволення від їжі й питва. Він хоч і хильнув удвоє більше за двох, але тільки зараз оце починав смаку добирати (Баш, На.. дорозі, 1967, 196); Проценко мовчав, ковтаючи чай.. Він ніяк.. не доходив смаку (Мирний, III, 1954, 274); б) виявляти дедалі більший інтерес до чогось. Любов Прохорівна добрала смаку в науковій праці свого Женічки (Ле, Міжгір’я, 1953, 78); До смаку́: а) так, щоб було смачно. Вона почала куштувати кашу. — І трохи не солона!.. — Я ж мов до смаку солила,— несміла одказала та (Мирний, III, 1954, 355); б) з великим апетитом. От узяла та й полетіла [Гава], Щоб недалечко у ярку, На самоті поснідать до смаку (Гл., Вибр., 1951, 90); в) гарно, вишукано. На ній була сукня хоч і не нова, але пошита до смаку (Панч, На калин. мості, 1965, 133); г) відповідно до чиїхсь вимог, уподобань. І що то вже вмів [Олексій] їм до смаку заграти! (П. Куліш, Вибр., 1969, 290); д) досхочу, до повного задоволення. — Мені дуже спішно треба тільки перейти [колію]. Візьміть штраф, вилайте до смаку, але я мушу (Ле, Міжгір’я, 1953, 9); е) (кому) подобається, імпонує; до вподоби. Полякам, що були на Україні, Життя колгоспне дуже до смаку (Підс., Поеми, 1954, 65); Не міг великий князь Київської Русі завжди знати, що робиться на околицях Руської землі. А це було до смаку боярам (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 71); З (із, зі) смако́м: а) з великим апетитом. — Їсти — страх хочеться.. З яким смаком трощиться їстівне! Аж за ушами лящить… (Коцюб., І, 1955, 459); б) гарно, вишукано. Одягається [Розумовська] скромно, але з витонченим смаком (Томч., Готель.., 1960, 265); Їй подобалася ця затишна, зі смаком обставлена кімната (М. Ол., Чуєш.., 1959, 26); в) із задоволенням, з приємністю. Давно я нічого не читав.. з таким смаком (Мирний, V, 1955, 378); Сьогодні, після довгої перерви, він зі смаком писав свої етнографічні замітки (Стельмах, II, 1962, 164); Набира́ти (набра́ти) смаку́ для кого — ставати важливим, значущим для когось, набувати неабиякого значення. Все — робота, життя, відносини з товаришами..— все це набрало для нього особливого смаку (Собко, Біле полум’я, 1952, 135); У (в) смак: а) з великим апетитом, з насолодою. Балабуха.. в смак з’їв пирога (Н.-Лев., III, 1956, 20); б) смачно. Тобі, дивлячися на гуцульський сніданок, очі рогом лізуть та оскома зуби дре [дере] — таке воно кисле. А гуцулові саме тоді в смак (Хотк., II, 1966, 355); в) досхочу, до повного задоволення. От як тая Павлютиха покине нас самих, то мати з попадею за плач мерщій, і добре, у смак, наплачуться собі (Вовчок, VI, 1956, 222); Утрача́ти (утра́тити) смак: а) ставати менш смачним. Шипшина втратила від морозу свій смак (Коп., Лейтенанти, 1947, 5); б) переставати смакувати кому-небудь. І враз риба втратила свій смак, охота до їжі одлетіла геть (Коцюб., II, 1955, 22); в) переставати подобатися комусь, радувати кого-небудь. Сили покидали його, очі, якісь розпорошені й водянисті, глибоко запались, життя втратило смак (Коцюб., II, 1955, 342); г) (до чого) переставати цікавитися чим-небудь; знеохочуватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 392.