СМІ́ЛО, присл.
1. Присл. до смі́лий. — Се я, панотче, кажу,— сміло виступила вперед ще молода молодиця (Мирний, III, 1954, 308); Коли ревли кругом гармати, ішов він сміло на багнет (Сос., II, 1958, 371).
2. Те саме, що смі́ли́во 2. В нашому дворі стоїть старий-престарий пеньок. Широкий — на ньому сміло можна сісти вдвох (М. Ол., Чуєш.., 1959, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 407.