СМІТИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до сміти́на. Носком валянка намагався [Яків] відірвати від підлоги якусь смітинку (Збан., Ліс. красуня, 1955, 21); Атаманчук помовчав, з заклопотаним виглядом змахнув смітинку з настільного скла (Ряб., Жайворонки, 1957, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 408.