СМІХОТЛИ́ВО. Присл. до сміхотли́вий 2, 3. Дідусь не заперечував. Чухав тільки за вухом, біля лисини, поморгував сміхотливо очима (Збан., Мор. чайка, 1959, 27); Устина зручним порухом поправила хустку, сміхотливо відкопилила повні уста (Стельмах, І, 1962, 262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 411.