СМІХОТУ́Н, а́, ч., розм. Те саме, що сміху́н 1. В поемі «Перебендя» сам Шевченко тонко подає читачам подвійний образ кобзаря: спочатку пророка, а в кінці сміхотуна і танцюриста (Тич., III, 1957, 153); — Веселий він! — говорять всі, хто зна Його одверту, непідробну вдачу. — А сміхотун! — хтось скаже на додачу (Бичко, Простота, 1963, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 411.