СМІШКУВА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Який любить насміхатися, глузувати, схильний до насмішки; насмішкуватий. Не був хлопчина й смішкуватий, аж тут наче скортіло покепкувати з себе самого (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 440).
2. Який виражає насмішку. Стояв [дід] обіч нього і щось нишпорив у скалі, коли-не-коли звертаючи на нього смішкуватий погляд (Фр., III, 1950, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 412.