СНА́ЙПЕР, а, ч.
1. Стрілець, що володіє мистецтвом влучної стрільби. За кулеметниками почали прибувати стрілецькі роти, п’ятірки розвідників, санітари, снайпери… (Ле, Право.., 1957, 181); — Їду на фронт. Стану снайпером, кулеметницею, ким завгодно, аби мстити ворогам за Петра, за всіх убитих і скалічених… (Цюпа, Добротворець, 1971, 39).
2. чого, перен. Той, хто досяг великого вміння, високої майстерності. Швейцарська ліга радіолюбителів кожного року організовує традиційні змагання короткохвильовиків усього світу. Великий інтерес викликає ця спортивна зустріч і серед радянських снайперів ефіру (Рад. Укр., 7.I 1965, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 421.