СНІЖИ́НА, и, ж. Велика сніжинка. В хатині було так тихо, що було чути, як знадвору легенькі здорові сніжини падали на шибки (Н.-Лев., VI, 1966, 348); До вікон ліпилися лапаті сніжини (Рад. Укр., 8.V 1968, 4); *У порівн. Христя запримітила, як від того [паничевого] погляду, наче сніжина від теплого духу, тала пані, ще краще усміхаючись (Мирний, III, 1954, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 426.