СНІ́ЖКА, и, ж.
1. Невелика, тверда грудка, зліплена із снігу. Вискакую на подвір’я, вмиваюся першим снігом, ліплю сніжку, шпурляю в верховіття осокора (Збан., Малин. дзвін, 1958, 299); Юрко наздоганяв, на бігу ліпив сніжки, ціляв ними у вертку дівчину (Коз., Вибр., 1947, 29).
У (в) сні́жки гра́ти (гра́тися, гуля́ти) — брати участь у грі, при якій ті, що грають, намагаються закидати один одного грудками, зліпленими із снігу. З школи плем’я іде молоде, В сніжки грають веселі хлоп’ята… (Нех., Ми живемо.., 1960, 43); Осторонь хлопчики із сміхом та вереском гралися в сніжки або будували фортецю з снігу (Тулуб, В степу.., 1964, 465); Він катався з хлопцями на санках, гуляв у сніжки (Ів., Пошта.., 1943, 33).
2. тільки мн., кул. Білки, збиті з цукровою пудрою і зварені в киплячому молоці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 426.