СОБ.
1. Вигук, яким повертають волів або коней ліворуч. Ой соб, сивий, цабе, шарий, будемо орати, А дівчина чорнобрива буде поганяти (Коломийки, 1969, 65); Він бачив уже валку саней з колодами, брусами,.. волохатих коней, закутаних у власну пару.. Вйо! Соб-соб!.. (Коцюб., II, 1955, 34); На ріллі поблизу од воза парою здоровенних сивих волів волочив чоловік.. Батогом злегенька торкнув борозенного: — Соб, сірий! (Головко, І, 1957, 125).
2. присл. У лівий бік; ліворуч. Чумаки, їдучи волами в Крим по сіль та рибу, звертали «соб», щоб напоїти і попасти волів (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 62); Бички були молоді, нетямущі. Денис їх тяг «соб», а вони вернули «цабе» (Тют., Вир, 1964, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 429.