СОБАЧЕНЯ́, я́ти, с. Те саме, що собача́. Щеня кидається до воріт і.. починає дзявкати, з-під коротких оксамитових губ його вибивається веселий пружок зубів, і тому здається, що собаченя одноразово гавкає і сміється (Стельмах, II, 1962, 288); Мале шолудиве собаченя зголодніло обнюхувало сміття (Досв., Вибр., 1959, 34); * У порівн. Кінь не відстає від юного хазяїна, мов собаченя (Ю. Янов., І, 1954, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 431.