СОВА́, и́, ж. Хижий нічний птах з великою круглою головою, великими очима й коротким гачкуватим дзьобом. Підраховано, що одна сова поїдає за рік таку кількість мишей, яка може знищити цілу тонну зерна (Зоол., 1957, 123); Десь крикнула сова смутно та жалібно, неначе жалілась або плакала, мов дитина (Н.-Лев., V, 1966, 167); В тайзі всіма голосами верещали перелякані сови (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 68); * У порівн. Руденький чоловічок заблимав, як сова, очима (Досв., Вибр., 1959, 267); І засохли мої сльози, Сльози молодії. І тепер я розбитеє Серце ядом гою, І не плачу, й не співаю, А вию совою (Шевч., І, 1963, 352); [Бобренко:] Глядіть же ви, як тільки що зачули, То зараз нам ви дайте певний знак. [2-й козак:] Так, знаємо; совою крикнем (Сам., II, 1958, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 434.