СОКО́ЛИК, а, ч.
1. Назва деяких невеликих хижих птахів родини соколиних. Над верховіттям дерев цілими зграями носяться кібчики — ці меткі і граціозні корисні соколики (По заповідних місцях.., 1960, 68).
2. Пестл. до со́кіл1. Далі став [Трохим] проситись: — Пусти мене, братику, голубчику, соколику! (Кв,-Осн., II, 1956, 416); [Марія Романівна:] То віддайте малюків у дитячий будинок. [Дід Сава:] Нізащо! От — здійсниться моя мрія, повернуся звідти [з космосу] — усиновлю. Замість тих соколиків, що в танках згоріли (Дмит., Дівоча доля, 1960, 54).
3. перев. мн. Пестливе звертання до коней. Льонька Устюжанін стояв на санях на повний зріст. Однією рукою держав віжки, а другою енергійно хльоскав батогом, вигукуючи: — Несіть, соколики, несіть, рідні (Збан., Таємниця.., 1971, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 439.