СОКОТИ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., перех., діал.
1. Берегти. — Що буде з дітьми, як маму заженуть кудись далеко? — думав Василько. — Хто їм раду дасть? А вона ж так просила сокотити дітей, так заповідала (Турч., Зорі.., 1950, 114).
2. Стерегти. Сон налягає. Щоб одігнати його, Іван встромлює очі в живий вогонь. Він мусить сокотити вогонь, сю полонинську душу (Коцюб., II, 1955, 329); Сокотив я вівці в зеленій долині, Сокотив та слухав, як дзвонці [дзвоники] дзвонили (Перв., Слов. балади, 1946, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 440.