СО́ЛО.
1. невідм., с. Музичний твір чи окрема його партія, які виконує один інструмент або один співак. Соло для скрипки; Соло на кларнеті; // Танок або окрема партія, частина його, які виконує один танцюрист. Після [танцювання] .. цього майстерного соло здається, що буря ентузіазму кидається всім у ноги, у руки (Фр., VI, 1951, 225).
2. присл. Без участі інших, окремо від інших (про виконання музичних творів, танців). Баритон заспівав соло жалібну пісню (Н.-Лев., III, 1956, 308); Петрик сьогодні аж у двох піснях співав соло (Збан., Малин. дзвін, 1958, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 444.