СОНЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Стан за знач. сонли́вий. Сонливість і сон, можна сказати — сонне гальмування, поділяє життя організму на несонну і сонну фази, на зовнішньо активний і пасивний стан організму (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 65); Мене охопила страшна сонливість. Я почав провалюватись у міцний сон (Ю. Янов., II, 1958, 132); * Образно. Листя на корчах вже жовкло: осіння втома і сонливість лежали вже на діброві (Мак., Вибр., 1956, 567).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 457.