СО́ПЛІ, пель, мн. (одн. со́пля, і, ж.).
1. Слиз, виділення з носа.— Він полотняні штани підсмикне, соплі витре й як ушкварить навприсядки, то таку пилюку здійме, ніби два табори циган на батогах б’ються (Тют., Вир, 1964, 30).
2. тільки одн., перен., зневажл., рідко. Про людину, яку не поважають, до якої ставляться зверхньо. Перед нею стояв Гунька,., ледащо і злидень, остання людина у селі, — не людина, а бридка сопля, з яким гидко було словом перекинутися (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 462.