СОПІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. сопі́ти, сопти́ і звуки, утворювані цією дією. З-під білих ряден почулося сонне сопіння (Коцюб., І, 1955, 241); Верхівці женуть до Перекопу череди волів, всю ніч над степом — зляски [ляски] батогів, важке сопіння худоби (Гончар, II, 1959, 81); Із станції Підзамче доносяться важкі удари заліза, дзенькіт буферів, задихане сопіння паровозів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 462.