СОРОМІ́ТНИЙ, а, е.
1. Те саме, що соромі́цький. Хату вимазано дьогтем: паничів срамотно так понамальовано і соромітні слова (Головко, І, 1957, 218); Те соромітне підморгування, що ним почастував Суліман Катерину, буквально її перевернуло (Вільде, Сестри.., 1958, 402).
2. Який не почуває сорому (у 1 знач.), не соромиться; безсоромний. — Шелесь, шелесь по дубині, Шапки хлопці погубили, Тілько наймит не згубив, Удовівну полюбив… — Соромітна, нехай їй лихо! (Шевч., II, 1953, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 465.