СОТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Мотаючись, витягатися звідки-небудь. Їхню розмову перебив телеграфіст, який ушнипився очима у білу стрічку, що, вигинаючись, соталась із телеграфного апарата (Панч, І, 1956, 347); * Образно. Тепер ніяких думок не було в голові, тільки біль та шматки розрізнених видінь соталися і спліталися там (Стельмах, І, 1962, 181); * У порівн. Його слова лилися з уст одно за другим, неначе соталися низкою (Сл. Гр.).
2. Висмикуватися, випадати з непідрубленого або обшарпаного краю тканини (про нитки). Запхай кінці в середину, щоб не соталось (Сл. Гр.).
3. перен. Виходити з чого-небудь суцільним струменем, потоком і т. ін. Пароплав з чорним димарем і трьома червоними на ньому смугами видушує з себе дим, що помалу сотається в повітрі (Ю. Янов., II, 1958, 44); Дощ змив з нього [розп’яття] пилюку, і кров з пробитих цвяхами ніг соталася тонкими струменями (Гончар, III, 1959, 12); З комина сотався вгору.. димок (Гуц., З горіха.., 1967, 49).
4. перен. Рухатися в різних напрямках. Страшний блиск клинків сотався над головами (Ю. Янов., І, 1958, 168); // розм. Іти, часто обминаючи, обходячи що-небудь. Семінаристи не вулицею йшли, а сотались поза дімками (Свидн., Люборацькі, 1955, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 470.