СО́ТКА, и, ж.
1. Те саме, що со́тня 1. Обходив [дід] церкву рівно сто разів, підладжуючи так, аби сотка припадала саме під схід сонця (Хотк., II, 1966, 136); Назначив на книжку ціну лише 75 крейцарів і мав надію, що хоч яку сотку зароблю за то [те], що писав у поті чола (Мак., Вибр., 1954, 8); В торбині був уже розпечатаний лист, чистий папір, гребінець і декілька соток грошей (Панч, Гомон. Україна, 1954, 61).
2. Одна сота частина якої-небудь одиниці, міри (перев. гектара, трудодня і т. ін.). — Оце такий для мене горо́д?! П’ятнадцять соток?! (Вишня, І, 1956, 439).
3. тільки мн. Дуже велика кількість, безліч кого-, чого-небудь. Толокою.. бігли та перехрещувалися сотки ледво [ледве] видних стежечок (Фр., III, 1950, 84); Сотки людей перейшли, не замітили бідака, не подав ніхто помічної руки (Ков., Світ.., 1960, 24).
4. розм., рідко. Міра горілки, що дорівнює сотій частині відра; // Пляшечка такого вмісту. На комині дві пляшечки-«сотки» стоїть (Тесл., З книги життя, 1949, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 472.