СОШНИ́К, а́, ч.
1. Гостра металева частина сохи, культиватора, плуга і т. ін., що зрізає шар землі. Археологічні дані свідчать про те, що на IX ст. в Поволжі уже появилася соха з залізним сошником, яка почала витісняти залізну мотику (Іст. УРСР, І, 1953, 41); Полозовидний сошник робить у грунті вузький проріз без виносу на поверхню вологих частинок (Механ. і електриф.., 1953, 61).
2. Пристрій у сівалці чи садильній машині, за допомогою якого висівають насіння або садять рослини. Рижій сіють зерновими рядковими сівалками суцільним способом або через один сошник (Ол. та ефір. культ., 1956, 179); Поряд з висівними апаратами сошники є важливими і відповідальними робочими органами сівалки (Механ. і електриф.., 1953, 59); Із сошників тече добірне зерно У теплу землю (Вирган, Квіт. береги, 1950, 14).
3. Металева пластина в лафеті артилерійської гармати, що утримує відкочування гармати в момент пострілу. Прави́льний схопив за прави́ло й згарячу проорав сошником — повернув гармату навіть на більший кут, як треба було (Головко, І, 1957, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 478.