СПАЛЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Раптово перейнятися яким-небудь сильним почуттям. Дівчина спаленіла знов і вдарила роздразнено якусь муху у коня на шиї (Коб., Покора, 1899, 30); — Ховати? Від кого? — спаленіла Вустя.— Від тих, що на фронті? Що на голодних пайках сидять? (Гончар, II, 1959, 149).
2. Дуже почервоніти (від сильного почуття, хвилювання і т. ін.). — Я Дарки не дам, бо я без неї як без рук. Пошукай-но ще такої дівки. Дарка спаленіла. Се вперше мати так виразно похвалила її (Л. Укр., III, 1952, 668); Парубок страшенно тут змішався, Весь спаленів і довго не рішався Сказати слово (Фр., XIII, 1954, 287); Вустя, спаленівши при одному цьому імені, поспішила сховати свої рум’янці у свіжому Ганниному зіллі (Гончар, Таврія, 1952, 355); — А які очі маєш? Поглянь на мене. Сивоок спаленів на виду (Загреб., Диво, 1968, 167).
3. Укритися смагою, запектися (про губи).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 486.