СПА́РИТИСЯ1 див. спа́рюватися.
СПА́РИТИСЯ2 , рюся, ришся, док. і. тільки 3 ос. Док. до па́ритися 2. Коли зачавлять рябенького [кабанця], то це вже ясно, що без ковбаси не обійдеться та й кров’янка спариться (Збан., Сеспель, 1961, 225); Молоко спарилося.
2. Стати прілим, гнилим від вологи й тепла. — Негода, вітри, дощі, хіба можна скиртувати мокрі снопи? — без усякої шани відповідає дівчина.. І люди собі за нею тягнуть — хай вітер провіє, щоб не спарились… (Горд., Дівчина.., 1954, 236); Добре висушене насіння кмину зберігають у залізних, щільно закритих коробках, стежачи за тим, щоб воно не запліснявіло і не спарилось (Лікар, рослини.., 1958, 42).
3. Обпектися чим-небудь гарячим. Хто спаривсь на окропі, той і на холодну воду дмухне (Номис, 1864, № 5792).
4. Укритися потом (від спеки, духоти і т. ін.). Стало душно, він геть увесь спарився (Мик., II, 1957, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 489.