СПАСИ́ТЕЛЬ, я, ч.
1. рел. За християнським віровченням — міфологічний засновник християнства, що нібито врятував людство, спокутувавши його гріхи. Слава вам, Убогим людям, чабанам, Що привітали, заховали І нам спасителя спасли Од Ірода (Шевч., II, 1963, 364); // Ікона з зображенням цього святого. Він їжиться перед поглядами образів, перед тьмяним малюванням стін, ставить біля спасителя свою свічечку (Стельмах, II, 1962, 294).
2. розм. Те саме, що рятівни́к. Кабанцевого Івася всі трохи на руках не носять. — Ось хто наш спаситель! Ось хто спас нас від голодної смерті (Мирний, IV, 1955, 245); Батько сидів з веслом на кормі — веселий і дужий. Він почував себе спасителем потопаючих, героєм-мореплавцем (Довж., Зач. Десна, 1957, 484).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 492.