СПА́СІВКА, и, ж.
1. розм. Піст, що припадає на кінець літа (з 1 по 15 серпня за старим стилем). [Меланія Григорівна:] Може, ти лагодишся і в петрівку скоромне їсти? [Трохим:] А їстиму. І в спасівку їстиму… (Кроп., IV, 1960, 195); У спасівку раз мені в волость треба було. Іду. Надворі так гарно: сонячно, тепло… (Тесл., З книги життя, 1949, 3); Навіть в розімлілу спасівку в нього крутилися крила вітряків, викликаючи подив у селян (Стельмах, І, 1962, 513).
◊ Пристава́ти (приста́ти) мов (як, на́че і т. ін.) му́ха в спа́сівку див. пристава́ти; Як (мов, немо́в і т. ін.) му́ха (му́хи) в спа́сівку — сердитий, в’їдливий. — Мені аби була [дівчина] робоча та проворна та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку, — сказав Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 266); Як у спа́сівку солове́йко заспіва́є — ніколи. [Марися:] Я люблю давно другого, чуєте?.. За вас я тоді вийду заміж, як у спасівку соловейко заспіває! (К.-Карий, І, 1960, 353).
2. Сорт яблук, груш, що достигають у такий час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 492.