СПЕ́КАТИСЯ, аюся, аєшся, док., кого, чого, рідко від кого — чого, розм. Звільнитися від кого-, чого-небудь неприємного, небажаного; позбутися. Йому хотілося спекатися Стальського, котрого балакання псувало йому пообідній гумор (Фр., VII, 1951, 195); Слава богові, що Юрась уже перебув своє з віспою, спекався вже врешті (Коцюб., III, 1956, 188); Мати задумалась. Вже, видно, вона не знала, як їй і спекатись тих лантухів (Гончар, II, 1959, 151); Тимко також пригадував той час, коли він уже став підлітком і як батько хотів спекатися його чимшвидше з дому, вирядити геть з хати, щоб він не сидів на шиї (Тют., Вир, 1964, 218); // Урятуватися від чого-небудь, уникнути чогось; збутися. Вона зміркувала, як спекатися біди (Фр., III, 1950, 212); Вони дізналися, що цей юнак був проти царя і його чиновників і що він мусив тікати звідти, щоб спекатися кари (Досв., Гюлле, 1961, 45); Дівчата неохоче переступали поріг салону. Видно було, що роблять це неохоче, просто щоб спекатись маминих настоювань (Вільде, Сестри.., 1958, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 495.