СПЕЦИФІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Характерний тільки для кого-, чого-небудь, власт. виключно комусь, чомусь; своєрідний. Море бухає, в повітрі вогкість і специфічний дух моря (Коцюб., III, 1956, 131); Мирне співіснування є основою мирного змагання між соціалізмом і капіталізмом у міжнародному масштабі і становить специфічну форму класової боротьби між ними (Програма КПРС, 1961, 52); Переклад на українську мову, скажімо, з російської чи білоруської являє специфічні труднощі, які не завжди легко подолати (Рильський, III, 1956, 130); У них була своя окрема мова, яка склалася з довгого ряду специфічних спортивних словечок, що їх не завжди розумів батько (Вільде, Сестри.., 1958, 172).
2. спец. Який має особливі властивості, будову, склад. Специфічний білок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 501.