СПИН, у, ч.: ◊ Без спи́ну — те саме, що Без упи́ну (див. упи́н). Олеся була без краю, без міри щаслива: їй бажалось їхати, летіти без спину, без кінця (Н.-Лев., III, 1956, 145); Нема́ (нема́є) спи́ну кому, чому — те саме, що Нема́ (нема́є) впи́ну (упи́ну) (див. нема́). [Мар’яна:] Козаки не так люблять! Козак коли полюбить, то нема йому спину на світі, на все готов для тієї, котору [котру] покохав (Вас., III, 1960, 33); Дивна дівоча вдача — хоч і потомилися, а галасує душа, буйна веселість рветься, молодій силі нема спину (Горд., II, 1959, 48); Не ма́ти (не зна́ти) спи́ну — те саме, що Не зна́ти упи́ну (див. зна́ти). Жаль у материнім серці не має спину, не знає угаву… (Мирний, І, 1949, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 504.