СПИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СПЕ́РТИСЯ і ЗІПЕ́РТИСЯ, зіпру́ся, зіпре́шся; мин. ч. спе́рся, спе́рлася, лося і зіпе́рся, пе́рлася, лося; наказ. сп. зіпри́ся; док.
1. Штовхаючи, притискуючи один одного, збиватися в тісний гурт. Всіх багатир до комори веде; Сперлась принишкла, напружено жде Хліба сірома (Граб., І, 1959, 240); Бидло сперлося перед вузькою хвірткою, що веде з обори в свининець, і от-от має прорватись в неї (Л. Укр., II, 1951, 208); // Затримуватися, спричиняючи відчуття болю у грудях, утруднюючи дихання (про дух, зітхання і т. ін.). Важке зітхання спиралося у грудях і раз по раз виривалося здавленим криком плачу (Мирний, IV, 1955, 27); В його руці її рука, У грудях сперся дух (Вороний, Вибр., 1959, 170).
2. Притулятися, прихилятися до кого-, чого-небудь, налягати на когось, щось, переносячи на нього частину своєї ваги. Стара вже не мала сили кроку перейти, не спираючись на молоду невістку (Вовчок, І, 1955, 363); Спираюсь на мур і годинами стежу, як безшелесно бродять тіні з місця на місце (Коцюб., II, 1955, 413); Годі вже читати; і він сперся на спинку свого крісла (Хотк., І, 1966, 43); Степан Федорович лежав, зіпершись боком на моток шнура (Коз., Вибр., 1947, 98); // Використовувати що-небудь як опору; упиратися. Старий Горицвіт виходить з борозни, спирається на істик і довгим поглядом дивиться на небо (Стельмах, II, 1962, 267); Як стояв [пастух], спершись трембітою в землю, так і застиг (Коцюб., II, 1955, 323); Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки (Гончар, III, 1959, 65); Он стоїть сивий дід, зіпершись грудьми на високий держак лопати (Ткач, Крута хвиля, 1956, 95); Ілько підтягнув коліна ближче до грудей, зіперся на них ліктями, задумався (Ряб., Жайворонки, 1957, 65); // Мати якусь опору, підпірку. Показав [Тур] на великий голубник, що одним кінцем своїм спирався на дах хижі, другим же — на гілку старого дуба (Скл., Святослав, 1959, 69); Здається, що небосхил вдалині спирається на землю (Фіз. геогр., 5, 1956, 8); Білий замок сперсь на скали В темнім парку на горі (Перв., II, 1958, 140).
◊ Спира́тися (спе́ртися) на плече́ див. плече́.
3. перен. Знаходити підтримку у чому-небудь, викликати співчуття у когось.— Чимала в нашому колгоспі тепер парторганізація, — на неї спиратимуся (Ю. Янов., II, 1954, 193); У всій своїй багатогранній діяльності партія спирається на такі масові організації трудящих: Ради, профспілки, Ленінську Комуністичну Спілку Молоді та інші.. громадські організації (Цюпа, Україна.., 1960, 107); Хочеться на дужчого зіпертись, лагідність відчуть його і впертість, щоб її він доброго навчив… (Шер., Дружбою.., 1954, 78); // Використовувати як доказ, зразок; мати основою щось. Одні [шукачі посад у буржуазній Польщі] не втрачали віри у свої дипломи, інші у своїй наївності пробували спертися на букву конституції, яка гарантувала .. право на працю (Вільде, Сестри.., 1958, 455); Молодий український роман мав на кого рівнятися, мав на що спертися. Зразком для нього передусім став російський роман — соціально-проблемний, реалістично правдивий (Рад. літ-во, 3, 1963, 31); Хто відкидає всі і всякі традиції, той не має на що спертися у творенні нового (Ком. Укр., 1, 1965, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 508.