СПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. перех. Те саме, що випробо́вувати. — Це нас господь спитує (Хотк., І, 1966, 168); Вдягають вояки Високі, гостроверхі шишаки. Спитують луків силу бойову (Бажан, І, 1946, 301).
2. неперех., також з інфін. Те саме, що спи́туватися. Натиснула [Левантина] на двері плечем раз, удруге, втрете.. Двері тріщали, але кільця не виривалися. Вона спитувала ще кілька разів, напружуючися щосили, але нічого не помагалось (Гр., II, 1963, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 512.