СПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІПХНУ́ТИ і рідко СПИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, СПХНУ́ТИ, спхну, спхнеш, док., перех.
1. Штовхаючи, зрушувати з місця, переміщати. Іван жердиною спихав плота на бистрину (Чорн., Потік.., 1956, 6); Дружно зіпхнули [татари] човен в море (Коцюб., І, 1955, 402); Тетяна Федорівна підступила до Друзя замалим не впритул так рішуче, ніби зіпхнути його зі своєї путі зібралася (Шовк., Людина.., 1962, 426); Заревіла престрашенна буря,.. упирається у ліс, преть [пре] його, мов з місця хоче його спихнути (Кв.-Осн., II, 1956, 413); // Штовхаючи, скидати згори вниз. Чинили [бурсаки], що тільки в голову прийде: одні випускали із ставу воду, ламаючи заставки, другі спихали з гори в Тетерев величезне каміння (Вас., І, 1959, 239); — Нещасний!— міркували люди. — Певно, здрімався над грішми і зіпхнув каганець зі стола в солому (Фр., II, 1950, 236); Як стріла, шугнула [орлиця] просто на Уласа і вже хотіла вдарити його крилом, щоб зіпхнуть в бескеття (Н.-Лев., III, 1956, 300); Вона вибрала хвилину, коли я поправляв парус,.. і спихнула мене у воду (Ю. Янов., II, 1958, 66); У двері стукав [Еней], добувався, Хотів був хатку з ніжки спхнуть (Котл., І, 1952, 115); * Образно. — Найгірше, що вся місцевість навколо танкодоступна,— скаржився Маковей через бруствер Хаєцькому. — Якби він [ворог] зіпхнув нас звідси, з цього насипу, то ніхто б не добіг до лісу… (Гончар, III, 1959, 363).
2. перен., розм. Позбавляти кого-небудь якогось становища, влади і т. ін.; скидати, усувати. Нехай Еней.. спиха Латина з стульця, Нехай поселить тут свій рід (Котл., І, 1952, 292); Він бачив, що є в столоначальника помічник, котрого легенько зіпхнути (Мирний, І, 1954, 156); — Що, сину, зіпхнув Ониську з парафії? — перша спитала в Балабухи мати (Н.-Лев., III, 1956, 51); — На цих виборах Мироненка треба спихнути.., бо він на головуванні, як дуб, вростає (Вол., Місячне срібло, 1961, 203).
3. перен., розм. Намагаючись позбутися кого-, чого-небудь, відправляти, влаштовувати і т. ін. його кудись. Французи напитували фактора, якому б зіпхнути безмитний товар (Смолич, Світанок.., 1953, 20); [Максим:] Доньку ладні за кого-небудь зіпхнути? Що вона вам — хату пересиділа? (Ю. Янов., III, 1959, 193); Давно й усім відомо, що хворого, який може «підвести» лікаря, Самійло Овсійович під будь-яким пристойним приводом обов’язково комусь зіпхне (Шовк., Людина.., 1962, 318); — Діло в мене просте: хочу скоріше спихнути звідси такого женишка, щоб не ганьбив парубоцтво (Стельмах, І, 1962, 281).
◊ Спиха́ти (зіпхну́ти і т. ін.) з оче́й — звільнятися від кого-, чого-небудь надокучливого, небажаного. — Слухай, Грицю,— зашепотіла я братові. — Ти вигадай що-небудь таке, щоб гувернантку зіпхнути з очей (Мирний, IV, 1955, 340).
4. на кого, перен., розм. Перекладати на кого-небудь щось обтяжливе (роботу, провину і т. ін.); звалювати. Мартоха навіть не раз спихала головну господарську роботу на старших дочок (Л. Укр., III, 1952, 667); На неї вже дехто почав спихати й відповідальність за підрив авторитету бригади (Коз., Листи.., 1967, 223); Григорій усе хатнє старається зіпхнути на її руки (Стельмах, І, 1962, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 512.