СПИ́ЦЯ, і, ж.
1. Один з дерев’яних або металевих стрижнів, що з’єднують маточину колеса з ободом. Старші господарі очима знавців оглядають колесо, придивляються,.. чи ввійшла на своє місце кожда спиця (Фр., IV, 1950, 189); Біле вересневе сонце мигтить і мигтить, заплутавшись двома світляними клубками у спицях веломашини (Гончар, І, 1954, 465); З тихим шумом обертались, мигтячи спицями, два величезні маховики (Чорн., Визвол. земля, 1959, 55); *У порівн. Дні, наче спиці в колесі, мелькають один за одним, всі однакові і непримітні (Мушк., Чорний хліб, 1960, 49); // Один з тонких металевих стрижнів, що становлять каркас парасольки.
◊ Деся́та спи́ця в ко́лесі див. ко́лесо; Не оста́ння спи́ця в ко́лесі див. ко́лесо.
2. Тонкий довгий стрижень з трохи загостреним кінцем для плетення. Панна Анеля плете якусь хустку — і не підводить очей од спиць (Коцюб., II, 1955, 249); Сиділа, обіклавшись подушками, зі спицями в руках мама (Мушк., День.., 1967, 55); * У порівн. Очі зробились нерухомі, колючі, як дві в’язальні спиці (Кол., Терен.., 1959, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 512.