СПЛА́КАНИЙ, а, е, розм.
1. Який багато плакав, пролив багато сліз; змучений від плачу. Біль, що підносив груди сплаканої жінки, почав утихати (Кобр., Вибр., 1954, 11); Сплакані і зів’ялені горем, стоять в узголов’ях домовин сім’ї полеглих (Мельн., Коли кров.., 1960, 25); // В якому відчувається стримуваний плач. — Скільки тато дає [поля]? — спитала [Зоя] стисненим, сплаканим голосом (Коб., III, 1956, 484).
2. Із слідами сліз, змочений сльозами, розпухлий, почервонілий від плачу (про очі, обличчя); заплаканий. Неня свічку у руці придержувала і сплаканими очима потакувала, що баба буде гинути (Черемш., Тв., 1960, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 535.