Слово "сплітатися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СПЛІТА́ТИСЯ, а́ється, недок., СПЛЕСТИ́СЯ, сплете́ться, док.

1. Переплітаючись, сплутуючись між собою, з’єднуватися (про що-небудь гнучке, витке і т. ін.). Буйна лоза, немов наперекір усім межам, перелазила через тини, спліталась вусиками з сусідніми лозами (Коцюб., І, 1955, 189); В саду сплітаються вишні та акації (Тич., І, 1957, 196); Серед пасіки десь взялася кавуняча огудина, сплелась з бадилиною, березкою та з широким листом огірків (Н.-Лев., II, 1956, 262); Гілки квіток сплелися На вікні, неначе грати (Л. Укр., І, 1951, 153); * Образно. Товариство сидить коло груби і дивиться на огонь, на його.. язики, що, сплітаючись, лижуть з усіх боків сухі дрова. (Мирний, І, 1954, 339); // у що. Переплітаючись, з’єднуючись, утворювати що-небудь. Понад Дніпром з обох боків зеленими мурами тяглись плавні — хистка болотяна низина, де росла тирса,.. де сплітались у непроникливу сітку корчуваті дуби, липи, вільшина, верби й лози (Скл., Святослав, 1959, 333); Найчастіше Кузьмін малював для неї… для Тусі. З-під його руки виходили ніжні-ніжні, мов живі, польові дзвіночки, спліталися в гірлянди запашні квіти (Збан., Сеспель, 1961, 199); Віковічні величезні сірі колони [дерев] підпирали, могутнє, без листя,.. мереживо галуззя, що сплелося над головою у суцільне ажурне склепіння (Гжицький, Опришки, 1962, 204); Порічки і малина сплелися в непролазні хащі (Мушк., День.., 1967, 52); * Образно. Готування до Першого травня почалося безпосередньо після всіх цих подій і йшло кількома лініями, що спліталися в один вузол (Мик., II, 1957, 527); // Переплітатися між собою (про пальці, руки, тіла і т. ін.); охоплювати одне одного, переплітаючи руки й ноги. Тіла спліталися і розпліталися, щоб сплестися знову, потім хлопчаки по одному стали виринати (Собко, Скеля.., 1961, 12); Вужаки, один по одному, іноді сплітаючись, повільно зникали в норі під пеньком (Донч., Вибр., 1948, 212); Першими вилетіли на арену три вершники й помчали кругом, стоячи на сідлах і тісно сплітаючись руками (Тулуб, В степу.., 1964, 311); Водночас нагнулись [голови лосів] донизу і роги обох сплелись навіки (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 53); З-під печі вилізло смугасте кошеня. За ним викотилось друге. Вони сплелися в живий сірий клубок на підлозі (Збан., Переджнив’я, 1955, 267); // перен. З’єднуватися, зливатися одне з одним. Трелі ллються, сплітаючись з мелодіями Моцарта (Н.-Лев., III, 1956, 311); Ці запахи в’ялих рослин, ця млосна й хитлива імла Сплітаються, в’ються й течуть одним маячливим струмінням (Бажан, Роки, 1957, 191); В нього раптом з’явилося стільки слів, що навіть не міг висловити, бо вони вихром крутяться в голові, сплітаються і не знаєш, з чого почати (Коп., Вибр., 1948, 83); Там, за річкою, сплелися парубочі Дзвінкі, розгонисті, гарячі голоси (Рильський, Поеми, 1957, 212); Гнів і мука сплелися в душі старого (Стельмах, І, 1962, 421); // перен. З’єднуючись, зливаючись, утворювати що-небудь. Щасливий гомін та дружній сміх сплітався в єдину симфонію звуків (Гончар, III, 1959, 157); Спогади спліталися в барвну мережку (Загреб., Європа. Захід, 1961, 180); В тривожно-хижий звук сплелися гомін багатотисячного війська, скреготіння заліза, кінське іржання, гуркіт тисяч фур, артилерії (Кочура, Зол. грамота, 1960, 61); Досі весна була для нього великим клубком, у якому сплелися тисячі справ (Жур., Вечір.., 1958, 158).

2. перен. Утворюватися, поставати, виникати внаслідок поєднання чого-небудь. Одні одно говорили, а другі друге — і з тих розмов спліталась сітка, в якій ні кінця, ні початку (Коцюб., II, 1955, 73); Сплівся тут з боротьби і звитяги Україні лавровий вінок (Дмит., Вітчизна, 1948, 13).

3. тільки недок. Пас. до спліта́ти 1, 2. Те, що так мудро спліталося його головою, розлетілося, мов сивий попіл (Стельмах, II, 1962, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 541.