СПОВА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм. Звикнути постійно, часто робити що-небудь (звичайно небажане для інших). — Що ж, як немає грошей,— йому тихо Пріська. — Хіба б не радніші віддати?.. Коли й заробити нігде. — Брехня! — обірвав Грицько. — То така вдача ледача, така звичка бісова! Сповадились так: ходи по їх разів по десять та проси, у ноги кланяйся!.. (Мирний, III, 1954, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 546.