СПО́ВНЕНИЙ1, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до спо́внити. Старий мечет, сповнений нині так густо зерном, як колись правовірними за панування турків, був чорний од чорних згадок про криваві події (Коцюб., II, 1955, 178); Пропливають, сповнені плодами, На Херсон, на Київ кораблі (Нагн., Вибр., 1957, 14); У відчинене вікно струмували синюваті потоки літньої ночі, сповнені пахощами квітів і достигаючих житів (Цюпа, Краяни, 1971, 266); Коли вони [солов’ї] тьохкають, здається, все на світі стихає і вся ніч тоді сповнена тільки солов’їним співом (Гончар, II, 1959, 245); Очі в неї сповнені були слізьми (Вовчок, VI, 1956, 241); Зал Народного дому Ользі доводилось бачити лише у парадному електричному освітленні, прикрашеним килимами,.. сповненим добірною публікою (Вільде, Сестри.., 1958, 463); Велике й людяне серце було в Миколи Щорса, сповнене ненавистю до ворогів (Скл., Легенд. начдив, 1957, 60).
2. у знач. прикм. Наповнений по вінця, заповнений до краю. Його відерце перше пробива лід у криниці, що уночі замерза, і тащив він сповнені відра під гору (Вовчок, І, 1955, 295); — Шановному гостеві перша чарка! — промовив він, передаючи сповнену чарку Вові (Вас., І, 1959, 92).
3. у знач. прикм., чого. Повний чого-небудь; у якому немає вільного місця, все зайняте чимсь. — Печера тая у їх [розбійників] сповнена золота (Вовчок, І, 1955, 307); — Восени щоб вороними кіньми їхали достатки до двора, Щоб ламалися [ломилися] з багатства скрині, Сповнені дівочого добра (Шер., Дорога.., 1957, 101); // перен. Насичений, просякнутий, переповнений чим-небудь. Чітко згадувалися слова Ніни, сповнені злоби (Донч., V, 1957, 487); Вечір був сповнений чарівної літньої краси (Шер., В партиз. загонах, 1947, 81); // перен. Який виражає яке-небудь сильне почуття, переживання і т. ін. (про очі, погляд, вираз обличчя тощо). Глибокі очі жінки були сповнені горя (Цюпа, Три явори, 1958, 22); — Його й трясцею не доб’єш! — блиснув сповненим ненависті оком Сафрон (Стельмах, II, 1962, 45); Зморшкувате сухеньке обличчя розгладилось, проясніли очі, хоч і вицвілі, але все такі ж — сповнені ніжності й доброти (Кочура, Зол. грамота, 1960, 46); Поглядом, сповненим здивування й образи, він дивився в обличчя Матюші (Шиян, Баланда, 1957, 96).
СПО́ВНЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спо́внити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 551 - 552.