СПОВІЩА́ТИСЯ, а́ється, недок.
1. про кого— що, також із спол. що. Повідомлятися, ставати відомим. — Ні, ти послухай, що тут сповіщається! — гукнув захоплено Орест (Досв., Вибр., 1959, 285); Ярослав одержав з дому листа, в якому сповіщалось, що Ольга в супроводі батька приїде до Львова на новорічний бал (Кол., Терен.., 1959, 166); // безос. Це був лист-сповідь, лист серця, в котрому Пашу сповіщалося про попереднє життя Герасима Львовича (Ю. Янов., II, 1954, 68).
2. Пас. до сповіща́ти. По гучномовцях сповіщається весь цех, хто і як працював минулі 60 хвилин, яких добився показників, скільки прокатав металу понад завдання (Рад. Укр., 3.I 1971, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 551.