СПОГА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПОГА́НИТИ, ню, ниш, док., перех., розм. Робити що-небудь брудним, поганим, нечистим. — Забирай із собою і свої лахи, щоб не споганювали мені хати! (Коб., І, 1956, 243); Як рвонулась на дніпрові кручі Ненависна, підла німчура, Рушники подерла на онучі, Береги споганила Дніпра (Турч., Земле моя.., 1961, 78); // Робити гидким, бридким, негарним. Може, підстрижені вуса споганили його дочиста (Март., Ів., 1954, 350); // Псувати що-небудь. Взяти його до майстерні він не хотів, щоб «паршива вівця не споганила всієї отари» (Тулуб, Людолови, І, 1957, 238); Згадалась Ніна. Де вона зараз? Дурне теля, отак усе сколошкала, отак усе споганила (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 279); // Плямуючи, принижуючи, ганьбити, паплюжити кого-небудь. Її сестра, Текля, хотіла молодого гарного волоха до себе притягнути і споганювала її різними видумками (Коб., І, 1956, 485); Як сказали йому «остро пильнувати», то він розумів се так, що всякого арештанта, котрий укаже голову в вікні, треба споганити останніми словами (Фр., II, 1950, 354); // Порушувати чистоту, святість кого-, чого-небудь; оскверняти. [Годвінсон (спустивши очі на біблію):] Розмова з нечестивим і праведні уста споганить може (Л. Укр., III, 1952, 75); — Ви насмілилися сказать, що як я притулив руку Корзової до своїх губів, то тим і себе споганив, і її (Крим., II, 1972, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 554.