СПОЗИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., заст.
1. на кого— що. Поглядати. Панночка тільки обертається туди-сюди та на все цікавим оком спозирає (Вовчок, І, 1955, 103); Інструктор по праці спозирає збоку на хлопця з явним задоволенням (Гончар, Бригантина, 1973, 111).
2. за ким. Стежити. Став помічати — мій колега спозирає за мною. Глянувши якось увечері у вікно, я загледів, як блиснула кокарда… (Вас., II, 1959, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 560.