СПОЛОХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Однокр. до споло́хувати. — А що я чув? Нашу Катрю сватають. Тим словом сполохнув нас усіх: хто сидів — схопився; хто стояв — у куточок горнувсь… (Вовчок, І, 1955, 208); Задзеленчав дзвоник повз будинок Польського — і на хвилину сполохнув веселе гульбище (Мирний, І, 1949, 386); Розмова тиха, щоб нікого не сполохнути (Довж., III, 1960, 355); Вдарю бовтом раз і вдруге, Сонну рибу сполохну (Щог., Поезії, 1958, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 567.