СПОРТСМЕ́Н, а, ч. Той, хто систематично займається спортом (добровільно або в зв’язку з професією). Хлопчина високий і стрункий, завзятий спортсмен, якого в усьому полку знали, як весельчака і балакуна (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 221); Відомі труднощі бігу на великі дистанції. У спортсмена настає момент, коли йому ніби невистачає повітря, груди горять, дихати важко, серце от-от зупиниться (З глибин душі, 1959, 112); Радянські спортсмени порадували Вітчизну видатними перемогами у міжнародних змаганнях (Рад. Укр., 9.VIII 1959, 1); * У порівн. Легко, як спортсмен, він проносив своє важке м’язисте тіло на міцних ногах (Ткач, Моряки, 1948, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 577.